ВІДПОЧИНОК З КОРИСТЮ

    50 фраз ДЛЯ ЗМІЦНЕННЯ САМООЦІНКИ ДИТИНИ

І не тільки дитини 😉.

Зберігайте ✅:

 

1. Ти мені дуже допоміг.

2. Ти мав рацію.

3. Я знаю, ти дуже старався.

4. Я тобі дуже вдячна.

5. У тебе класні ідеї.

7. Я в тебе вірю.

8. Ти дуже важливий для мене.

9. Я тобою пишаюся.

10. Я тебе обожнюю.

11. Не треба бути досконалим, щоб бути дивним.

12. Я тобі вірю.

13. Ти цього вартий.

14. Не бійся бути собою.

15. Це добре бути допитливим.

16. Це нормально - допускати помилки.

17. Я тебе розумію.

18. Чи можеш сказати мені немає.

19. Ти невід'ємна частина нашої родини.

20. Ми зробимо так, як ти пропонуєш.

21. Я тебе ціную.

22. Ти перевершив самого себе.

23. Я тебе прощаю.

24. Я така щаслива, що ти у мене є.

25. Твій вчинок дуже сміливий.

26. Я захоплююся тобою.

27. Це твоє рішення.

28. Якщо ти в щось віриш, це важливо.

29. Чи не здавайся і не сумуй.

30. Я завжди буду любити тебе.

31. Твоє ставлення може змінити будь-яку ситуацію.

32. Чи не порівнюй себе ні з ким.

33. Ти впораєшся.

34. Чого боятися - це нормально.

35. Навіть якщо ти зробив помилку, її майже завжди можна виправити.

36. Твоя доброта робить тебе слабким.

37. Ти хороший друг.

38. Тобі не треба робити все, що роблять інші.

39. Все можливо.

40. Ти можеш змінити світ на краще.

41. Мені подобається, як ти це зробив.

42. Я тебе слухаю.

43. У тебе здорово вийшло.

44. Моє серце сповнене кохання до тебе.

45. Ти не будеш подобається всім, і це нормально.

46. ​​У тебе завжди є вибір.

47. Відмінний питання.

48. Я з задоволенням проведу з тобою час.

49. Ти зробив відмінний вибір.

50. Я тобі довіряю.

Рівень самооцінки виражається в тому, як дитина (чи доросла людина) оцінює свій потенціал та результати діяльності інших.  Як завищена, так і занижена самооцінка дуже ускладнюють життя.

         Нелегко жити невпевненим у собі, сором'язливим, так само, як і пихатим. Неадекватна самооцінка ускладнює життя не тільки тим, кому вона властива,  а й тих людей, котрі  в різних ситуаціях спілкуються з ними. Конфліктні ситуації в житті часто є наслідком неправильної самооцінки. Діти зі зниженою самооцінкою ростуть невпевненими в собі, стривоженими, замкненими, прихованими. Такі малюки погано почуваються в колективі, завжди задовольняються другорядними ролями. На заняттях такі діти зазвичай тихі і пасивні.

         Знижена самооцінка формується, як правило, у тих родинах, де до дитини пред’являють непомірні вимоги, де її ініціатива постійно обмежується, її осаджують на кожному кроці, суворо караючи за найменшу провину: замикають у порожній кімнаті, всаджують на дві години на стілець і не дозволяють рухатися, а частіше безперервно лають, фіксуючи увагу виключно на її недоліках та вадах. Батьки, уважно придивляючись до своєї дитини, знаючи її індивідуальні особливості, повинні потурбуватися про те, щоб не допустити таких небажаних відхилень в особистісному розвитку малюка.

Правила формування позитивної адекватної самооцінки у дитини:

1. Любіть дитину.

         Батьки люблять своїх дітей, але дуже часто допускають помилки „з найкращих міркувань”. Немає батьків, які завжди і в усьому діють правильно. Але завжди потрібно намагатись ставитись до дитини з повагою та розумінням. Не шкодуйте часу на спільне проведення часу: ігри з дітьми, прогулянки, заняття спортом, походи в театри, домашня робота. Будь-яка спільна діяльність повинна приносити радість вам і вашим дітям. Тільки щире спілкування дає можливість дитині відчути, що ви бачите в ній хорошу, цікаву людину, з якою хочеться подружитись.

2. Розвивайте відчуття компетентності в дитини.

         У вашої дитини буде об’єктивно висока самооцінка та впевненість в собі, якщо вона буде успішною в багатьох сферах діяльності. Тому постійно прагніть до того, щоб дитина багато вміла зробити самостійно, своїми руками, вирішуючи завдання, спиралась на власні можливості і щоб могла гордитись своїми досягненнями. Ні одна людина не може бути успішною в усьому, не варто цього вимагати й від вашої дитини. Батькам варто постійно шукати ті сфери діяльності, в яких дитина зможе виявити себе з найкращого боку і досягти хороших результатів. Відомо, що один успіх обов’язково призводить до наступного успіху.

3. Більше заохочуйте і менше карайте.

         Дуже важливо, щоб батьки хвалили дитину, але не менш важливо, щоб її хвалили і сторонні люди. Тому батьки мають створювати такі умови, в яких дитина змогла б виявити усі свої здібності та вміння, щоб отримати схвалення від оточуючих. Це значною мірою підвищить самооцінку дитини. Варто нагадати про ще одну особливість деяких дітей: вони абсолютно не сприймають, коли хвалять когось іншого, не їх.  Такі діти сприймають похвалу лише в свою адресу; слід навчити їх помічати хороше в інших, не соромлячись говорити про це.

         Часто батьки втрачають терпіння через капризи чи ігнорування їхніх прохань дітьми, і починають використовувати суворі покарання, докори, відверто висловлюють невдоволення та погрожують: „мені не потрібний такий син”, „Якщо ти ще раз так скажеш...”, „Я віддам тебе до дитячого будинку”... Такий підхід має негативні наслідки. Якщо дитина оцінює батьків як недоброзичливих і бачить в них неприйняття та злість, то день за днем її любов та прив’язаність до батьків будуть зменшуватись. Вона не лише стане  неслухняною, але в її серці проросте ненависть та злоба.

         Також дуже шкідливі порожні погрози в адресу дитини. При чому, перебільшуючи свої погрози, не реалізовуючи їх, дитина починає розуміти, що її слова не йдуть далі крику, їх мета – лише налякати. В таких випадках усі слова дорослого звернені до „глухого”. Батьки слідують таким шляхом, бо це – просто. Набагато складніше досягти того, щоб навіть елементарне зменшення уваги з боку матері чи батька вже саме по собі було для дитини великим покаранням, і досягти цього можна лише за допомогою доброти, м’якого звертання і правильного тону розмови.

4. Надавайте дитині самостійність.

         Ніколи не робіть за дитину те, що вона сама може зробити. Дорослі не дають можливості дитині робити багато речей самостійно, оскільки впевнені, що вона зробить це погано, повільно, не акуратно тощо. Якщо за дитину завжди і всі будуть робити дорослі, вона нічому не навчиться. Дайте дитині посильне доручення, за яке вона буде відповідати: підмести підлогу, винести сміття, погодувати домашнього улюбленця. Нехай в дитини накопичується досвід, закріплюється самооцінка.

5. Не вимагайте від дитини неможливого.

Зберігайте рівновагу. З одного боку необхідний досвід, вміння робити щось самостійно. З іншого боку, важливо, щоб перевантаження не призвело до невдачі, щоб дитина не втратила віри в свої сили.

6. Виховуйте в дитини впевненість, що вона - хороша людина.

         Усі батьки прагнуть, щоб їхні діти були щасливими, щоб у них складались гарні стосунки з іншими людьми. Так воно буде, якщо ви навчите свою дитину творити добрі справи, отримуючи від цього задоволення. Не намагайтесь відгородити дитину від сімейних турбот. В міру своїх сил дитина повинна приймати участь в наданні допомоги іншим людям: ходити за продуктами для бабусі, саджати дерева навколо будинку, відвідувати хворого друга. В таких ситуаціях діти можуть відчувати радість та задоволення від допомоги людям; відчують себе „дорослими”, здатними відкласти свої справи заради інших, це теж підвищує самоповагу. Дитина постійно повинна отримувати практичне підтвердження того, що вона здатна бути відповідальною, самостійною, доброю людиною. Тоді в неї буде висока самооцінка і адекватний рівень домагань.

7. Менше критикуйте дитину.

         З найкращих міркувань батьки намагаються помічати усі невдачі та промахи дитини і, що особливо негативно відображається на самооцінці дитини, „вішають ярлики”. Ось дитина ненароком розлила чай на скатертину: „Незграбний! Постійно в тебе все падає з рук”. Ви поспішаєте, дитина „повільно” одягається: „Копуша, завжди з тобою запізнюємось”.

         Подібні вислови називають висловами-„вбивцями” – вони поступово вбивають в дитині самоповагу, знижують її самооцінку, навіюють їй, що вона „незграбна”, „копуша”, „нерозумна”... Якщо ви не хочете, щоб ваша дитина була саме такою, відмовтесь від подібних реплік. Лише похвала та підтримка в усьому, що робить дитина добре чи зробила сьогодні щось краще, ніж вчора, і допомога в тому, що поки ще не зовсім добре виходить!!!

 

                

 ВІТАННЯ до ДНЯ ЗНАНЬ 

                 

  ІСТОРІЇ УСПІХУ ВИДАТНИХ ЛЮДЕЙ Донбасу

Стрибками із жердиною Сергіій Бубка  почав займатися у 1974 р. Його першим тренером був Віталій Опанасович Петров, заслужений тренер СРСР, а пізніше його тренували Євген Родіонович Волобуєв, Аркадій Георгійович Шквира.

У десять років вже обрав своєю спортивною спеціальністю стрибки із жердиною, та навчався в дитячих спортивних школах Луганська і Донецька. Після того, як у 1981 р. став срібним призером на чемпіонаті СРСР серед дорослих пішов нинішній шквал його переможних виступів і рекордів, — рахунок тільки рекордів світу йшов на десятки. 13 липня 1985 р. на паризькому стадіоні він подолав небувалий рубіж — 6 метрів. Авторитетні спортивні фахівці вважали, що стрибок Бубки ознаменував початок «нової ери» у стрибках із жердиною. Журналісти писали ще більш захоплено: «Бубка — на шостому небі», «Бубка летить над Парижем», «Стрибок у XXI сторіччя», «Бубка — надлюдина жердини», «Легкоатлетичний космос підкорено». Спортивним уболівальникам запам'яталася драматична дуель двох видатних радянських спортсменів Сергія Бубки і Родіона Гатауліна на Іграх доброї волі в Москві в 1986 р. її виграв з черговим світовим рекордом 6,01 м Сергій Бубка, причому його стрибок був феноменальним — із запасом над планкою на 20-25 см. Вручаючи йому золоту медаль Ігор доброї волі, президент Міжнародного Олімпійського комітету Хуан Антоніо Самаранч з усмішкою зауважив, що, коли йому трапиться така можливість, він залюбки готовий повторити цю приємну процедуру і на інших Іграх — Олімпійських. Він став пророком — Сергій Бубка виграв і Олімпіаду в Сеулі. Особисті досягнення Бубки суттєво підвищили престиж стрибків із жердиною. Завдяки його неперевершеним виступам Міжнародній федерації легкої атлетики вдалося збільшити річний бюджет з 50 тис. доларів до декількох сотень мільйонів.

Народився Вадим Бойко 3 липня 1951 року в Донецьку. Син відомого дитячого письменника Грицька Бойко. Школярем друкував вірші у періодиці (в газетах «Зірка», «Сільські Вісті», «Молодь України», у журналах «Піонерія», «Дніпро», альманахах «Творчість юних», «Поезія»). Тричі твори юного поета були премійовані на конкурсах, які проводили ЦК ЛКСМУ, Міністерство освіти та Спілка письменників.

Коли вчився на третьому курсі факультету журналістики Київського університету імені Т. Г. Шевченка, вийшла друком збірка «Трилисник» (К.: Рад. письменник, 1971). Одним із трьох його авторів був Вадим Бойко. Потім юнак зосередився на драматургії.

У студентські роки була створена героїчна віршована драма на дві дії «Ніна Сагайдак», відзначена 1975 року на Всесоюзному конкурсі ЦК ВЛКСМ, Міністерства культури СРСР та Спілки письменників СРСР.

1978 року у видавництві «Молодь» вийшла однойменна книжка.

Вадим Бойко плідно працював у драматургії для дорослих і для дітей. Він автор більш як тридцяти різножанрових п'єс (віршованих і прозових драм та комедій, казок, лібрето оперет), які друкувалися в періодиці, виходили окремими книжками, йшли на сценах українських театрів та за рубежем.

Був відомий також як автор та ведучий художньо-публіцистичної програми Українського телебачення «Ситуація». У телеп'єсах торкався пекучих проблем сьогодення, після показу спектаклів проводив передачі-бесіди із зацікавленими глядачами та фахівцями з відповідної галузі (юристами, економістами та ін.).

Для театральної сцени драматург працював головним чином як комедіограф, а для екранного втілення писав здебільшого драми з елементами психологічного детективу. Ці твори склали збірку «Рано чи пізно» (К.: Рад. письменник, 1991. — 295 с.).

Пізніше за сценаріями В. Бойка на телебаченні йшов серіал «Дачні пристрасті». За одноактною п'єсою «Ви замовляли Діда Мороза?» було знято відеотелефільм (1984) з Анатолієм Хостікоєвим та Оленою Аміновою у головних ролях.

1989 року вийшла наступна збірка комедій для дітей «Старе сідло» (К.: Веселка).

1993 року з'явилася ще одна драматургічна книжка, адресована дітям: «Даринка, Гриць та нечиста сила» (К.: Веселка).

У доробку Вадима Бойка для дітей є ще чимало комедійних сценок, інтермедій, одноактівок («Перемет», «І так буває», «В гостях у Костика», «Сюрприз», «Без няньок», «Кому грати Червону Шапочку?»), що друкувалися переважно у репертуарних збірниках «Сурмач» (К.: Мистецтво). Ці мініатюри присвячені сучасним дітям, які дружать і сваряться, закохуються і страждають від того, що їх не розуміють, які завзято відстоюють свої права на власні погляди, смаки, вибір друзів, а також на поведінку, вчинки «не за шаблоном».

Спеціально для Полтавського театру ляльок В. Бойко написав новорічну п'єсу-казку «Карабура», поставлену напередодні 1998 року. Була створена для театру ляльок, але так і не побачила сцени казка «Про хлопчика Клаповушка і дуже доброго чарівника». Проте ця п'єса підштовхнула автора до написання «майже правдивої повісті» для школярів «Клаповушко і К». Книжка вийшла у видавництві «Веселка» 2006 року.

Романтично-комедійна п'єса у віршах «Козаки і Лейба-шинкар» — чи не найулюбленіший твір В. Бойка, написаний на початку 90-х років, схвалений Міністерством культури України та управлінням театрального мистецтва у 1992 році і надрукований аж через 14 років у другому випуску альманаху «Сучасна українська драматургія» (К.: Укр. письменник, 2006).

Помер 11 червня 2005 року. Похований на Міському кладовищі «Берківці» поруч з батьком.В останні роки В. Г. Бойко перекладав в основному для видавництв, писав гумористичні бувальщини, готував нові телепроекти і надиктовував дочці спогади про зустрічі, спілкування з відомими драматургами і поетами, про свого батька і діда Пилипа, який теж мав хист до віршування і навіть видав поетичну збірку «Чайка» (М.: СіМ, 1925).

7 ГРУДНЯ - КАТЕРИНИН ДЕНЬ

 

Свята Великомучениця Катерина з Олександрії була вродливою, освіченою і багатою. В 17 років Катерина приймає християнство і відтоді проповідує вчення Христове. За наказом імператора Максиміана – замучена за віру. Дівчину катували кілька днів, вимагаючи, аби вона відмовилася від своєї віри. Та Ангел зійшов з неба і припинив її муки. Дівчина загинула, але за великі страждання її шанують і до наших часів, як святу веливеликомученицю.

День святої Катерини є святом дівочої долі. Саме сьомого грудня дівчата ворожать і закликають долю. Ранком, ще до схід сонця, дівчата ідуть у садочок і зрізують по гілочці вишеньки. Ставлять її у воду і чекають свята Меланки. В разі, якщо до цього дня вишня зацвіте, то й доля дівчини буде цвісти. Засохне гілочка — не буде весілля у цьому році.
Увечері дівчата збираються у одній хаті і варять для всіх вечерю. Зазвичай, це борщ та каша. Коли вечеря готова, то кожна дівчина вилазить на ворота та, тримаючи горщик з кашею в руках, тричі кричить:
— Доле, моя доле, йди до мене вечеряти!
Якщо півень заспіває саме в цей час, то кажуть це “доля обізвалася”! Якщо ні – дівчина журиться і чекає наступного року.
Кожна дівчина хоче, щоб її доля була доброю. Добру долю дівчата уявляли в образі молодого гарного панича. А погану – обірваною кудлатою жебрачкою. Якою ж вона буде — твоя доля?

Дівчата в цей день ворожили.
Гілки вишні у воду садили.
Якщо скоро вишня розів’ється,
То дівчині доля усміхнеться.

Брали горщик каші та рушник,
Виходили з хати до воріт.
Кожна дівчина по черзі
Викликала долю в серці.

Потім довго прислухалася,
Щоб їй доля обізвалася.
Кому — майбутнє щасливе,
Кому — свекруху сварливу.

Ось до першої дівчини
Вийшов пан чарівний, дивний.
Каші грудку скуштував,
Вдачі й щастя обіцяв.

На хвилиночку з’явився
І в повітрі розчинився —
Завітають восени
До дівчиноньки свати.

Свято це дівоче, дивне.
Що намрієш в ніч чарівну,
Все це збудеться.
Чекай на Весільний коровай.

Тож святую Катерину
Не забудь у цю годину
Вшанувати і згадати,
І молитву прочитати.

За матеріалами: Вадим Бойко, Анастасия Стельмах. "Свята українського народу". Видавництво "Діса-Плюс", 2010, стор. 6 - 9.

РІЗДВО ХРИСТОВЕ. ТРАДИЦІЇ ТА ЗВИЧАЇ УКРАЇНИ

Перед Різдвом Христовим зустрічають Святий Вечір. Усі чекають, коли зійде вечірня зоря, що має сповістити всім людям про велике чудо - народження Сина Божого. Та ось зоря зійшла і почалося святкування. Різдво - найрадісніша подія для всього народу. За народною традицією вважається: хто до цього дня прийшов очищений - у того добро в цей день примножиться. А хто має гріхи - той може оновитися разом із появою на небі першої Віфлеємської зірки.

Марії скоро й народити час,

Лиш про дитятко помисли та мрії…

Та треба в путь збиратися Марії,

Бо вийшов імператорський указ

Про перепис населення. І слід

Відзначитись в краю, звідкіль твій рід.

То що ж робити? Вирушили в путь

Із Йосифом, до Віфлієма йдуть.

Прийшли вони до міста, а народу

Прибулого й без них багацько є.

Все зайнято, і на ночівлю згоду

Ніхто їм, бідолашним, не дає.

Коли вони доволі наблукались

І на притулок не було надій,

Заночували у печері тій,

Де від негоди пастухи ховались.

Там і народила гожого

Марія Сина Божого.

Сповила дитятко, поклала у ясла,

А над полем нічним стало ясно-ясно:

То ангел до пастухів спустився

І розповів їм, що Ісус народився,

А звістку цю він приніс не здалля,

Бо в печері їхній Боже те немовля.

Пастухи подалися туди чимдуж —

Біля ясел стояли завмерши…

І яким блаженством було для душ,

Що вітають Марію першими,

Що першими Ангелові слова

Переказують їй, а у небі сплива

Зірка дуже яскрава… І зіроньки сходження

Сповіщає усім про Ісуса народження.

Прийшли після служби додому під ранок —

То хай іще буде пісний сніданок.

А як відпочинете, то вже слід

Влаштувати справжній святковий обід.

На столі хай буде палітра уся —

І гуска, і курка, і порося…

Святкувала душа — хай тішиться плоть.

Їжте вволю — народився Господь!

За матеріалами: Вадим Бойко, Анастасия Стельмах. "Свята українського народу". Видавництво "Діса-Плюс", 2010, стор. 20 - 21.

 

Міфи та легенди Донбасу

 Святогор і Муромець

Легенди про богатирів часів Київської Русі охоплюють і територію сучасної Донеччини. Ніби-то на крейдяних горах богатирі Ілля Муромець і Святогор знайшли труну з написом: "Кому судилося в труні лежати, той в неї і ляже" і вирішили її "приміряти". Ліг у труну Ілля, але вона йому виявилася завелика.

Тоді Святогор ліг у труну і кришка раптом ній зачинилася.  Ілля намагався перерубати кришку, але з кожним ударом на труні виникали залізні обручі. З тих пір ті гори на Донеччині так і називаються Святогірські. За іншою легендою Святогор не помер у труні, а заснув. А розрубати обручі на його труні може тільки меч Сварога. Ніби, коли знайдеться сміливець, який той меч відшукає і звільнить Святогора, тоді й втече з цього краю уся нечисть.

Дух Шубіна

Ця містична історія про привид шахтаря Шубіна бере свій початок у часи заснування перших шахт на Донбасі. Є кілька її версій. Перша оповідає про те, що Шубін працював в одній з шахт спалювачем газу метан. Була така окрема шахтарська спеціальність років 150 тому, коли ще не існувало датчиків для виявлення метану. Тоді по вирубкам ходила людина з факелом і спалювала газ, що збирається у повітрі. Ця робота була дуже небезпечна, і Шубін у решті решт загинув від вибуху, а його дух став хранителем шахт і шахтарів.

За другою версією Шубін працював звичайним гірником разом зі своїми товаришами, і одного разу його бригада загинула від вибуху, а вижив тільки він. Після цього Шубін не витримав такого горя і втік під землю, більше його ніхто живим не бачив. А потім шахтарі з різних куточків Донбасу ніби-то бачили дивну фігуру у чорному кожусі і з вогнем у руці, яка попереджала їх про небезпечні ділянки під землею. Так і пішов поговір про те, що Шубін оберігає шахтарів від смерті. 

Донбаський Шубін – це ніби прототип уральської міфічної Хозяйки Мідної гори, серед шахтарів існує повір'я, що якщо побачив Шубіна, потрібно звільнятися з шахти поки живий і здоровий. 

Цвинтарні історії Маріуполя

У Маріуполі міські міфи пов'язані із найстарішим цвинтарем. Подейкують, що тут є могила дитини, на якій висить дзеркало, спроможне забирати молодість людини. Якщо заглянути у нього, можна швидко постарішати, але якщо повторно його знайти і знову заглянути, то втрачена молодість повернетья. Проте, кажуть, що вдруге знайти дзеркало надто складно. За іншою версією, погляд в таємниче дзеркало приносить людині низку невдач. Серед місцевих поширена історія про маріупольця Олега Дубодовку, якому вдалося знайти те саме дзеркало, після чого чоловіка почало переслідувати невезіння. "Біла смуга" змінила чорну тільки після того, як він глянув на себе в дзеркало на могилі повторно.

Наприкінці навчального року з літературного читання опрацьовували тему: "Найдорожче,що ми маєм,- це дружна і міцна сім'я".М.Стеблина ознайомив нас із оповіданням "Дороги в літо".І ми із превеликим задоволенням згадали свої подорожі та сімейний відпочинок минулого літа"

 

Хлопці-Сибірцев Кирило та Томків Артем-справжні дизайнери ляльок ЛОЛ

Стрельник Єфим представляє Великодню прикмету з лепбука

т

Тонких Ганна ілюструє поезію "Літо" О.Лущевської

Павленко Євгенія тренується 

Бурдіна Мирослава мріє про канікули

Перший клас школи — один iз  найпрекрасніших і найскладніших перiодiв життя дитини. Початок навчання дитини у школі- це батьківські спогади про власне дитинство, відчуття новизни та тривоги. Цей період у дитячому житті  призводить до виникнення емоцiйно-стресових ситуацiй: змінюється звичний для маляти стереотип поведiнки, виникає психо-емоцiйне навантаження. Школа з перших днiв ставить перед дитиною цiлий ряд задач, які дуже відрізняються від її попереднього досвiду, але вимагає вiд неї максимальної мобілізації iнтелектуальних i фiзичних сил. На дитину впливає цiлий комплекс нових факторiв: класний колектив, особистiсть учителя, змiна режиму дня, незвично тривале обмеження рухової активностi i, звичайно, поява нових для дитини обов’язкiв.

Дитячий органiзм пристосовується до цих факторiв, мобiлiзуючи всю свою систему. Не день, не тиждень потрiбний для того, щоб дитина  освоїлася в школi по-справжньому.

Адаптацiя (пристосування) дитини до школи — досить тривалий процес, пов’язаний зi значною напругою всiх систем її органiзму.

Спостереження за першокласниками показують, що в першi шкiльнi днi деякi дiти дуже гучнi, кричать, без упину носяться по коридорах, на уроках часто вiдволiкаються, iз учителем поводяться досить розв’язно. Іншi, навпаки: скованi, зайво боязкi, намагаються триматися непомiтно, бентежаться, коли до них звертасться вчитель. При найменшiй невдачi або зауваженнi плачуть. У деяких дiтей порушується сон, апетит, вони стають дуже примхливi, збiльшується кiлькiсть захворювань.

Усi цi порушення (зазвичай їх називають функцiональними вiдхиленнями) викликанi  навантаженням у зв’язку з рiзкою змiною способу життя.

3вичайно, не у всiх дiтей адаптацiя до школи супроводжується подiбними вiдхиленнми, але знати їх потрiбно, щоб вчасно прийти дитинi на допомогу.

 

Готовність дитини до навчання в школі

Сьогодні проблема готовності дитини до навчання в школі в нових сучасних умовах посідає одне з важливих місць у зв’язку з переходом на нову систему навчання. Дуже важливо, щоб малюк на початок навчання в школі був готовим учитися, що характеризується таким поняттям, як «шкільна готовність». Воно означає, що готовність до школи — це не тільки вміння читати, писати та додавати цифри. Психологи та педагоги визначають кілька складових шкільної готовності, про які батьки, на жаль, часто забувають. Адже шкільне життя навіть найрозумнішої, але психічно ще не готової до навчання дитини, може скластися досить проблематично.

Існує два основних критерії готовності дитини до школи — фізична та психологічна готовність. Що можна сказати про фізичну зрілість малюка шести років. Дуже рідко можна зустріти дитину у віці шести років, яка фізіологічно готова до навчання в школі. Якщо у дитини існують будь-які логопедичні проблеми, підвищена хворобливість, знижений імунітет — у шість років до школи йти не можна. Що стосується психологічної готовності, то вона, в свою чергу, складається з інтелектуальної, емоційної та соціальної готовності.

Інтелектуальна готовність

Для малюка шести років — це здатність концентрувати свою увагу, вміння виокремлювати фігуру із загального фону, установити зв'язок між явищами та подіями, вміння дитини не просто запам’ятати матеріал, але й залучити до цього своє логічне мислення. До інтелектуальної готовності, на думку психологів, належить і розвиток дрібної моторики руки, який інакше кажучи називається ще і роботою дрібних м’язів руки. Вона (робота) має значення не тільки для навчання дитини письму, але й для розвитку мовних навичок. Оцінити рівень розвитку моторики ви можете за тим, як дитина малює, вирізає, користується столовими приборами. А можна намалювати на аркуші паперу звивисту лінію і попросити малюка за допомогою олівця «допомогти» метеликові зібрати нектар із квіточок. Якщо він веде олівця точно по лінії, то з дрібною моторикою все гаразд. Важливо, яким рівнем розвитку мовлення володіє дитина. Тут ви можете використовувати переказ почутої історії або розповідь за картинками.

Прочитайте малюкові коротку розповідь, усього шість або сім речень, і попросіть переказати. Можете показати 6—7 послідовних картинок, за якими дитина могла б скласти маленьку історію. Ви повинні оцінювати вміння малюка будувати речення, узгоджувати слова, зв’язність мовлення, логіку розповіді, вміння вибудовувати сюжетну лінію (є початок, середина і кінець). Щоб перевірити концентрацію уваги, можна дати дитині невеликий друкований текст і попросити закреслити в ньому всі літери «і». А потім подивитися, скільки рядків вона опрацювала, як довго змогла утримувати увагу. У нормі малюк повинен працювати 10 хвилин і встигнути проглянути 5—7 рядочків.

Емоційна готовність

Емоційна готовність означає вміння дитини не брати до уваги свої імпульсивні реакції, а вміння тривалий час виконувати роботу, що не дуже подобається, тобто у малюка повинна бути досить високо розвинена довільність поведінки. Спершу давайте відповімо на запитання: «Чи вміє дитина дотримуватися встановлених правил і кон­тролювати свої дії?» Згадайте смішну дитячу гру «Так і ні — не говорити, чорне і біле — не носити». Пограйте з малюком в неї, і ви зможете визначити, чи достатньою мірою розвинений у нього рівень самоконтролю. Умова гри проста — дитина, відповідаючи на запитання, не повинна говорити «Так» чи «Ні». Запитання можуть бути різноманітними: «Ти любиш морозиво?», «Ти коли-небудь їздив на потязі?» тощо. Запитань, як правило, повинно бути не менше ніж десять. Якщо на більшість із них малюк відповідає, дотримуючись правил гри, то це означає, що в нього високий рівень самоконтролю.

Соціальна готовність

Соціальна готовність — це готовність, що містить потребу в спілкуванні з однолітками, уміння ладнати з дітьми у колективі, слухати вчителя і дотримуватися його вимог. Зверніть увагу на те, чи бере участь дитина в грі інших дітей, чи ділиться з ними іграшками або солодощами. Важливо і те, чи може дитина слухати інших, не перериваючи їхні розповіді, чи дотримується вона черговості, якщо цього вимагає та або інша ситуація. Звісно, що всі діти різні, тому необхідно намагатися піднімати рівень емоційної, інтелектуальної та соціальної готовності дітей шестирічного віку, щоб потім у майбутніх першокласників в школі не було непотрібних зайвих проблем, які будуть тільки шкодити перш за все таким, так би мовити, проблемним дітям, а також представляти потенційну загрозу для всіх оточуючих.

Отже, яким повинен бути вік дитини, яка йде до першого класу? Адже іноді до початку вересня малюкові може не вистачити всього лише одного або двох місяців. А якщо не віддати його цього року, то тоді наступного року виявиться, що він у класі найстарший. Тому треба, щоб на 1 вересня дитині повинно виповнитися повних шість років. Адже для малюка в цьому віці кожен місяць — це майже ціле життя.

У багатьох школах, перш ніж дитина буде зарахована до 1-го класу, вона повинна пройти тестування. Батьків турбує те, що від маленьких дітей, яким ледве виповнилося шість років, вимагають неможливого. Ці батьки мають рацію — вимоги до нинішніх шестирічок значно завищені. Варто пригадати наше дитинство, коли у сім років ми ще гралися у ляльки і машинки, і ніхто не вимагав від нас широкого кругозору, вміння лічити і читати. Але, на жаль, із цим навряд чи можна щось удіяти. Порада єдина — шукайте школу, де до дітей ставляться гуманно і де тестування не перетворюється на академічний іспит. Сама процедура тестування може різнитися, тому що єдиних правил визначення шкільної готовності не існує. Як правило, із дитиною спілкуються шкільний психолог і той учитель, який набирає перший клас. Рідше у тестуванні бере участь учитель-методист початкової школи. Він може приєднатися до діагностики у тому випадку, якщо вчителя чи психолога щось бентежить.

Що повинен уміти майбутній першокласник

Рівень підготовки до школи майбутніх першокласників їхніми батьками вдома, в сім’ї доволі різний.

З одного боку, деякі батьки дітей, які йдуть до школи у шість років, вважають, що їхніх малят ще зарано навантажувати дошкільною підготовкою вдома. Мов­ляв, не треба полишати малюків дитинства, бо все одно прийде час, коли вони підуть учитися до школи і все наздоженуть. Тому зараз їм зовсім необов’язково вміти читати, писати та лічити. Мовляв, якщо малята будуть усе це вміти робити ще до школи, то тоді в ній таким дітям стане нецікаво вчитися.

З іншого боку, свою особисту думку із цього приводу мають учителі зі стажем у початкових класах, які кажуть, що багато малюків приходять у школу дуже добре підготовленими, тобто батьки навчають дітей усього, чого тільки можна. Голови першокласників переповнені потрібною і непотрібною інформа­цією. Дітей навчають писати в прописах, домагаються від них швидкого читання. Нічого гарного в такому підході немає, але…

Ніхто з батьків не погодиться привести свого малюка в клас, де всі діти читають, пишуть і лічать, а їхня дитина — не вміє. Тому варто віддати перевагу розумній підготовці. Коли й дитині буде цікаво, і зайвого нічого немає. Для цього треба тільки дещо знати і вміти. Для зразка приведемо приблизний пере­лік необхідних знань і вмінь малюка шестирічного віку.

Отже, буде добре, якщо ваша дитина перед вступом до школи знатиме:

— своє прізвище, повне ім’я та по батькові;
— свою дату народження;
— свою домашню адресу;
— своє місто та його головні виз­начні пам’ятки;
— назву країни, в якій дитина живе;
— пори року (їхню послідовність, місяці, основні прикмети кожної пори року, загадки й вірші про пори року);
— назви свійських тварин, їхніх дитинчат;
— назви видів транспорту (наземний, повітряний, водний);
— назви одягу, взуття і головних уборів;
— назви овочів, фруктів і ягід;
— назви зимуючих і перелітних птахів;
— назви геометричних фігур;
— назви домашніх меблів;
— назви кухонного посуду та столових приборів;
— назви найбільш простих харчових страв;
— назви предметів особистої гігієни.

Буде добре, якщо ваша дитина перед вступом до школи вмітиме:

— вільно орієнтуватися в просторі та на аркуші паперу;
— повно й послідовно переказувати прослухану розповідь, складати її за картинкою, запам’ятовувати та називати;
— розрізняти голосні й приголосні;
— ділити слова на склади (за допомогою ударів, за кількістю голосних звуків);
— визначати кількість і послідовність звуків у словах, наприклад: будинок, рука, суп;
— вільно лічити від 1 до 10 і навпаки, виконувати арифметичні дії в межах 10;
— добре володіти ножицями (різати, вирізати по контуру);
— володіти олівцем (без лінійки проводити вертикальні і горизонтальні лінії, малювати геометричні фігури, акуратно зафарбовувати, штрихувати, не виходячи за контури предметів);
— відтворювати зразок;
— працювати за правилом.

Чому шестирічна дитина не може займатися занадто довго?

Згадайте себе у дитинстві. Як важко було висидіти цілий урок практично нерухомо, не промовивши жодного слова та ще й робити вигляд, що ти уважно слухаєш учителя. Особливості психіки шестирічної дитини такі, що їй просто необхідно постійно рухатись. Грамотні вчителі обов’язково роблять серед уроку кілька перерв-фізкультхвилинок, що дуже допомагають сконцентрувати дитячу увагу й позбавити фізичного напруження.

Адже дитина шести років не тільки страждає від тривалого сидіння за партою, вона ще й не може через свої вікові особливості довго концентрувати увагу. Тому тривалість занять не повинна перевищувати 15-20 хвилин, причому посередині заняття слід обов’язково зробити перерву й дати малюкові можливість пострибати та розім’ятися.

Навіщо потрібні розмальовки для дітей?

А У ЧОМУ Ж КОРИСТЬ РОЗМАЛЬОВКИ?

1 . Дитина, розфарбовуючи якийсь об'єкт, знайомий або незнайомий для нього , поповнює свої знання про форму, колір цього об'єкта , розвиває спостереждивість. Спочатку на малюнку і сонце може виявитися зеленим , і крокодил помаранчевим . Все добре : дитина пізнає світ , переносить його на аркуш паперу , намагаючись відтворити кольори цього світу . Це непросто. Можна поговорити про призначення або властивості і якостях того , що дитина розфарбовує . Тим самим ми розширюємо кругозір дитини. А для початку вибирайте знайомі для малюка предмети : м'яч , брязкальце , дзига , яблуко.

2 . При розфарбовуванні розвивається дрібна моторика і кисть руки , що , як відомо , безпосередньо пов'язане з розвитком мислення малюка , а також з успішністю освоєння навичок письма. Спочатку розмальовки не повинні містити дуже багато дрібних деталей , які необхідно розфарбувати.Малюнки повинні мати широкий контур . За такий контур буде складно вилізти невпевненою ручці малюка. Це дозволяє приховати природні похибки і додає впевненості в собі. Обриси картинок повинні бути плавними , без кутів і складних вигинів.У міру дорослішання дитини і освоєння техніки розфарбовування кількість дрібних деталей на малюнку збільшується, і сама фігура стає більш складною.

3. Крім моторики розвивається і вольова сфера малюка: . Адже йому потрібно дуже постаратися , щоб не вийти за межі малюнка , потрібно навчитися контролювати натиск олівця , щоб не порвати папір. Розфарбовування розвиває посидючість і увагу дитини.

4. Розмальовки - Шлях у світ образотворчого мистецтва , у світ творчості , це розвиток художнього смаку малюка. Можна запропонувати дитині підмалювати , домалювати , придумати сюжет малюнка , спираючись на утримання розфарбованого. Змішування фарб , отримання нових кольорів і відтінків теж є процесом досить творчим , пізнавальним , цікавим і навіть « чарівним» для дитини. Дитині сподобається , якщо ви влаштуєте невеликий вернісаж його робіт , покажете його розмальовки рідним і друзям. Це допоможе йому бути впевненіше в своїй діяльності.

5 . Розфарбовування передбачає вдосконалення і в складності малюнка , і у виборі інструментів. Спочатку це взагалі може бути розфарбовування пальчиками за допомогою води (є такі розмальовки ) , потім олівці , фарби.Коли малюк почне працювати з фарбами , подбайте про те , щоб поруч не було того , що може бути зіпсовано фарбою.

6 . Учіть дитину робити вибір. Для цього бажано , щоб розмальовки були на окремих аркушах , з яких дитина і буде вибирати те , що їй подобається. Коли вибір зроблено , решту розмальовки приберіть від дитини. Вивчайте доводити почате до кінця. Якщо помічаєте , що дитина не справляється з розфарбовуванням , то наступного разу запропонуйте їй більш прості картинки , які він зможе розфарбувати повністю .

7 . Зверніть увагу на кольори , які вибирає дитина - це може стати таким собі діагностичним моментом при розфарбовуванні .

8. Мама ( частіше приходять саме мами ) малює фігуру , а дитина її розфарбовує . Замість батьків малювати можуть старші діти.Таким чином , ми розвиваємо і навички взаємодії малюка з іншими , і даруємо йому свою увагу.Спостерігаючи за дитиною під час розфарбовування , ви можете зробити висновок про розвиток її якостей.