ДОБРОГО ДНЯ, ШАНОВНІ ДІТИ та БАТЬКИ!

Триває 23 навчальний  тиждень : "ЯК ЗДІЙСНИТИ БАЖАННЯ ?"

                          - Доброго ранку! —

                            Ми друзям бажаєм.

                            - Доброго ранку! –

                            Всіх друзів вітаєм.

                            Доброго ранку

                            тобі і мені.

                            Щирі слова

                            нехай линуть рясні.

                            - Доброго ранку.

                        «Алгоритм бажань» 

1. Бажання повинні бути чітко сформульовані.

2. Бажання можуть містити будь-які слова, окрім частки «не».

3. Ваші бажання повинні приносити користь не тільки вам, але й іншим людям, або хоча б не нашкодити їм.

БАЖАННЯ Й НАПОЛЕГЛИВІСТЬ ДІВЧИНКИ

У першому класі Даша дуже просила маму дозволити їй іти після уроків самій на тренування. Але мама була непохитною:

— Це небезпечно для тебе. Ти ще маленька, я буду сама забирати тебе після школи.

— Але ж тоді ми знову не будемо встигати на тренування!

— Почекаєш ще рік, поки ти ще занадто мала.

Даша дуже засмутилася, адже її казка про гімнастику знову залишилася лише мрією. Але дівчинка вирішила, що повинна щось робити. Вона почала шукати в Youtube ролики, за якими займатися можна було самостійно вдома. А ще Даша постійно тягнула шпагат у школі. На перерві, на фізкультурі, на групі подовженого дня. Якось тато побачив старання Даші і замість захоплення дуже посварив її.

— Не можна займатися цією самодіяльністю! Ти можеш нашкодити собі!

— Але я вже півроку займаюся сама! І все добре!

— А якщо ти станеш на місток, а піднятися не зможеш? А якщо потягнеш м'язи на шпагаті? А якщо ногу зламаєш або шию? Твоя кімната тісна, ти не можеш тут займатися. Я забороняю!

— Але я так хочу на гімнастику.

— Почекай ще рік! Виростеш, зможеш ходити туди сама, в залі будеш займатися під наглядом тренера!

Час минав швидко. Даша пішла вже у третій клас. Нарешті вона була досить дорослою, щоб здійснити свою мрію про гімнастику. Даша пішла до спортивної секції, побачила тренера і з посмішкою на обличчі заявила:

— Я хочу займатися з вами!

— Тобі вже пізно.

— Чому ж? З якого віку можна займатися гімнастикою?

— З п'яти років. У крайньому випадку з семи. А скільки тобі?

— Мені вісім.

— Це занадто багато, на жаль.

— Але, будь ласка! Дайте мені шанс! Я дуже сильно хочу!

Тренер не хотіла брати таку дорослу дівчинку в групу, адже інші восьмирічні учениці вже вміли виконувати складні трюки, давно сідали на шпагат, могли жонглювати кеглями. Але все-таки вона дозволила позайматися дівчинці, подумавши, що через пару занять та сама відмовиться, адже виглядатиме гірше за інших на занятті.

Але Даша почала наполегливо працювати. Вона приходила раніше всіх, а після занять залишалася займатися ще. Її казка про гімнастику нарешті ожила, дівчинка могла робити те, про що так давно мріяла. Спочатку вона дійсно була найгіршою, їй було прикро за те, що стільки років вона сиділа вдома замість того, аби тренувати тіло. Але її старання були такими наполегливими, що вже через півроку вона наздогнала деяких гімнасток. А ще за рік стала однією з кращих у групі. Тренер не могла натішитися успіхам Даші. Вона ще ніколи не бачила таких цілеспрямованих дівчат.

— Спорт загартовує характер, але ти, Дашо, сама своїм характером зуміла заскочити на наш корабель на ім'я «спорт», — сказала тренер Даші на змаганнях, де дівчинка отримала срібну медаль.

— Тільки вперед! Наступного року нашою буде золота медаль! — відповіла дівчинка.

Казка про гімнастику добігла завершення. А яке бажання маєте ви? Чи може воно вам нашкодити?

                        «Чи може бути спільна мрія?»

— Мрія — це щось недосяжне, те, що неможливо передбачити. Мрія — те, що залежить від якихось вищих сил. Мрія — це наслідок випадковостей, вдачі, віри і справжнього бажання! Щоб мрія втілилась у життя, нею потрібно дійсно жити! Обирайте правильну мрію, живіть нею, бажайте її здійснення — і вибір буде на вашу користь!!!

— Діти, чи може бути у нашому класі спільне ім'я дівчаток чи хлопчиків?

— Чи може бути спільна мрія у дівчаток?

— Чи може бути спільна мрія у хлопчиків?

— Чи може бути спільна мрія у нашого класу?

ПОДАРУНОК, ПРОСТО ТАК

Перехожий: у краватці,

І у смужечку піджак,

Роздавав по шоколадці

Стрічним дітям — просто так!

Продавець-квіткар: улітку —

Хоч нічого й не сказав —

Гарній панні файну квітку

Просто так подарував.

Все й сьогодні добре склалось:

Вранці, як умовний знак,

З неба сонце посміхалось.

Всім на світі. Просто так...

ДИТЯЧА МРІЯ

Я — всього лиш дитина,

Та мрія доросла моя:

Хочу, щоб кожна людина

Любила життя так, як я!

Хочу, щоб в небі веселка

Місточком до сонця була,

І дружба щоб завжди від серця

До іншого серця вела.

Хочу, щоб сонце світило

Усій дітворі на Землі,

І разом під повним вітрилом

Дорослі йшли і малі.

Хочу гасати по полю,

Де квітнуть волошки й жита

І вірю в щасливую долю,

Бо дуже люблю я життя!

Хай збудеться мрія дитяча!

Бажаєм усім Доброти!

У серці палкім і гарячім

Її по життю пронести!

 ДОБРОГО ДНЯ, ШАНОВНІ ДІТИ та БАТЬКИ!

Триває 22 навчальний  тиждень : "ЧИ ВСЕ У ЖИТТІ МАЄ ЦІННІСТЬ ?"

Треба разом привітатись:

Добрий день! Добрий день!

Дружно й весело сказати:

Добрий день! Добрий день!

Вправо, вліво повернутись.

Добрий день! Добрий день!

Одне одному всміхнутись.

Добрий день! Добрий день!

Всіх вас рада привітати

І найкраще побажати.

Добрий день!

Чи все в природі має цінність?

— Природа — найважливіша умова життя людей. Воду, тепло, світло, їжу, повітря — все це нам дає природа. Вона чарує і захоплює нас своєю красою, охороняє наше здоров'я. Зелений колір листя і трави заспокоює людину та позбавляє втоми — це доведено вченими. Турбота про природу, любов до неї роблять нас добрішими.

«Добре — погано»

□ Ясний сонячний день весни — добре чи погано?

□ У лісі зникли всі вовки — добре чи погано?

□ Щодня йдуть дощі — добре чи погано?

□ Усі дерева зелені — добре чи погано?

□ Багато квітів у шкільному саду — добре чи погано?

□ Зникли всі птахи планети — добре чи погано?

□ Сонечко не сходить і надворі постійна темрява — добре чи погано?

РОЛЬ ПОВІТРЯ, ВОДИ,ГРУНТУ

Повітря — важлива складова життя людини. Склад повітря має бути незмінним (азоту — 71 %, кисню — 21 %, вуглекислого газу — 0,03 %.) Якщо відбудуться зміни у складі повітря, то це призведе до хвороб органів дихання, а в подальшому — до смерті.

Вода. Організм людини не може прожити без води, бо вона бере участь у різних процесах, що відбуваються в організмі людини. Від того, яка вода потрапляє в організм, залежить і здоров'я людини.

Ґрунти. Кількість родючих ґрунтів на планеті зменшується. Ґрунти виснажуються. Та кількість добрив, яку люди вносили в ґрунти, була занадто великою, що і спричинило зменшення кількості родючих ґрунтів.

Господарюючи, людина вирубувала ліси, осушувала болота та річки. Все це призвело до зменшення розмаїття живих організмів на Землі.

Доволі часто цей вплив завдає непоправних змін природі. Через активну й не завжди раціональну діяльність людина дедалі частіше стає причетною до зникнення представників живої природи — тварин і рослин. Надмірне промислове будівництво, осушення заболоченої місцевості, вирубування лісів призводить до зникнення рослин і тварин на значних площах.

Отже, людина, втручаючись у природу, повинна пам'ятати, що природа залишається єдиним і незмінним джерелом усіх багатств, потрібних людині для існування. Тому головний обов'язок кожної людини і всього суспільства в цілому — це дбайливе ставлення до природи, збереження представників рослинного і тваринного світу.

КОЛИ ЗДІЙСНЮЮТЬСЯ МРІЇ

В одному мальовничому містечку, на березі швидкої та бурхливої річки, за столітніми соснами, на зеленому пагорбі, поплямованому різнобарвними квітами, стояв маленький чепурний будиночок. У цьому будиночку мешкав звичайнісінький собі хлопчик. Звали хлопчика Івасем. І ніби нічого дивного: чемний та вихований, добрий учень і хороший друг.

Та ось одна біда. Вважав Івась, що нічим не наділив його Бог, що ніби не вміє він скласти гарного вірша чи змайструвати якусь дотепну штучку або швидше за всіх друзів промчати на велосипеді по крутому схилу.

От одного ранку, прокинувшись і лежачи у ліжку, Івась згадував свій нічний сон. А наснилося йому тієї ночі, що малював він веселу та швидку річку, що тікає десь далеко за місто, стрімкі схили з височезними дубами та соснами, синє небо з барвистою веселкою і прозорі краплинки дощу, що втішають місто після нічного сну.

Недовго думаючи, Івась підхопився і стрімголов побіг до дідуся, бо пам'ятав, що у діда в світлиці стоїть мольберт і здоровезна коробка, наповнена маленькими тюбиками масляної фарби, а ще повний набір розкішних пензлів. І ще знав Івась, що дідусь не відмовить онукові, бо дуже любив він Івася.

Як вітер, хлопець залетів до оселі та збиваючись розповів дідусеві про сон і про те, що хоче він намалювати свою мрію.

Звісно, дідусь не заперечив. Легко, немов пташка в небі, літав пензлик Івася на папері, змішував неймовірні барви, вимальовував дивні створіння і казкові чарівні ліси.

За три години роботи, що для Івася пролетіли, мов хвилина, перед хлопчиком з'явилася прекрасна картина. Навіть дідусь здивувався, як-то воно гарно.

За тиждень у школі, де вчився Івась, відбулася виставка, на якій його картину викупили люди, що допомагають дітям, які потребують лікування.

Таким чином, зрозумів наш Івасик, що в цьому житті кожній людині Бог наділяє свій єдиний дар, той, який на все життя. Тільки його потрібно знайти.

Зараз наш Івасик уже Іван Романович, а картини його відомі майже на весь світ. Перша картина повернулася до школи, де вчився наш Івасик, як уже здійснена мрія.

 ДОБРОГО ДНЯ, ШАНОВНІ ДІТИ та БАТЬКИ!

Триває 21 навчальний  тиждень

БЕЗ ЧОГО НЕ МОЖНА ЖИТИ

Замислився якось старий ведмідь про життя. Замислився та й запитав ведмедицю:

— На чому життя тримається?

А ведмедиця наїлася свіжої лісової малини, лежить собі в кущах, на сонечку гріється і вухом не веде. Дрімає.

Тоді ведмідь голосніше ревнув:

— Не вдавай із себе глуху! Відповідай, на чому життя тримається.

Позіхнула ведмедиця, перевернулася на інший бік і пробурмотіла крізь сон:

— На їжі життя тримається...

Почула це лисиця та й каже:

— Щира правда. Життя на їжі тримається, на харчах — курятинці, тетерев'ятинці, зайчатинці... Хто що полюбляє, те і їсть. Заєць кору гризе. Білка шишки лущить...

— Ха! — перебив лисицю вовк, який пробігав повз. — Не тільки на їжі життя тримається. Спробуй-но прожити без лігва...

— Чи без нори! — додав кріт.

І дятел ствердив:

— Без житла й сита тварина гине.

Прояснилося в голові у ведмедя. Зрозумів він, що без їжі та без житла погано будь-якому звірові, однак вирішив людей попитати.

Був у нього знайомий селянин.

Розповів ведмідь селянинові все, що йому звірі сказали, й запитав:

— Чи так це?

— Так, — відповів селянин. — Тільки людині цього замало.

— А що їй ще потрібно? — питає клишоногий.

А селянин на те:

— Ти сам, Потаповичу, зметикуй.

Каже і на кожух показує.

Зрозумів ведмідь та й сам собі відказав:

— У мене кожух готовий. На мені росте. А в тебе такого немає.

— Ото ж бо й воно, — надоумлює селянин ведмедя. — Тільки й кожуха мало людині. Сорочка, сіряк та інший одяг теж потрібні. А босій як людині жити? Хоча б личаки треба сплести.

Допізна думали-гадали селянин з ведмедем про це та про багато чого іншого.

У ведмедя навіть голова пухнути почала.

— Годі! — ревнув він. — Не потрібна мені в лісі ця грамота. Я й без неї проживу.

— Так-так, — погодився селянин, — ти проживеш без неї. Тобі, звірові, навіщо багато знати, а людям треба. Бо життя не тільки на їжі, житлі та одязі тримається — воно й ученням міцне, правилами.

Євген Перм'як

ПЕЧИВО

Мама висипала на тарілку печиво. Бабуся весело задзвеніла чашками. Володя й Мишко всілися за стіл.

— Діли по одному, — сказав Мишко.

Хлопці вигребли все печиво на стіл і розклали його на дві купки.

— Порівну? — запитав Володя.

Мишко перевірив очима купки.

— Порівну. Бабусю, налий нам чаю!

Бабуся подала чай. За столом було тихо. Купки печива швидко зменшувались.

— Смачне! Солодке! — говорив Мишко.

— Угу! — відгукнувся з повним ротом Володя.

Мама і бабуся мовчали. Коли все печиво було з'їдено, Володя глибоко видихнув, погладив себе по животі та виліз із-за столу.

Мишко доїв останній шматочок і подивився на маму — вона розмішувала ложечкою непочатий чай. Він поглянув на бабусю — вона жувала скоринку хліба...

Валентина Осєєва

Правила — це набір з багатьох «можна» і «не можна», «це роби» і «цього не роби». Дитині необхідний певний розпорядок дня: прокинутися, вмитися, одягтися, поснідати, почистити зуби і т. ін. Чітка послідовність і повторюваність звичних дій уселяють дитині впевненість, створюють відчуття надійності, захищеності, сприяють гарному настрою. Порядок необхідний для правильного розвитку і подальшого навчання в школі. За відсутності режиму дитині буде важко привчитися до організованості, вона не зможе зосередитися на одному предметі, адже її увага розсіяна і не звикла до чітких рамок.

БЕЗ ЧОГО НЕ МОЖНА ЖИТИ

Замислився якось старий ведмідь про життя. Замислився та й запитав ведмедицю:

— На чому життя тримається?

А ведмедиця наїлася свіжої лісової малини, лежить собі в кущах, на сонечку гріється і вухом не веде. Дрімає.

Тоді ведмідь голосніше ревнув:

— Не вдавай із себе глуху! Відповідай, на чому життя тримається.

Позіхнула ведмедиця, перевернулася на інший бік і пробурмотіла крізь сон:

— На їжі життя тримається...

Почула це лисиця та й каже:

— Щира правда. Життя на їжі тримається, на харчах — курятинці, тетерев'ятинці, зайчатинці... Хто що полюбляє, те і їсть. Заєць кору гризе. Білка шишки лущить...

— Ха! — перебив лисицю вовк, який пробігав повз. — Не тільки на їжі життя тримається. Спробуй-но прожити без лігва...

— Чи без нори! — додав кріт.

І дятел ствердив:

— Без житла й сита тварина гине.

Прояснилося в голові у ведмедя. Зрозумів він, що без їжі та без житла погано будь-якому звірові, однак вирішив людей попитати.

Був у нього знайомий селянин.

Розповів ведмідь селянинові все, що йому звірі сказали, й запитав:

— Чи так це?

— Так, — відповів селянин. — Тільки людині цього замало.

— А що їй ще потрібно? — питає клишоногий.

А селянин на те:

— Ти сам, Потаповичу, зметикуй.

Каже і на кожух показує.

Зрозумів ведмідь та й сам собі відказав:

— У мене кожух готовий. На мені росте. А в тебе такого немає.

— Ото ж бо й воно, — надоумлює селянин ведмедя. — Тільки й кожуха мало людині. Сорочка, сіряк та інший одяг теж потрібні. А босій як людині жити? Хоча б личаки треба сплести.

Допізна думали-гадали селянин з ведмедем про це та про багато чого іншого.

У ведмедя навіть голова пухнути почала.

— Годі! — ревнув він. — Не потрібна мені в лісі ця грамота. Я й без неї проживу.

— Так-так, — погодився селянин, — ти проживеш без неї. Тобі, звірові, навіщо багато знати, а людям треба. Бо життя не тільки на їжі, житлі та одязі тримається — воно й ученням міцне, правилами.

Євген Перм'як

     Шановні батьки! Триває 20 тиждень 

 Рано-вранці  всі прокинулись,

 потягнулись, посміхнулись, 

а потім гарно вмились, 

на сусіда подивились,

 і сонечко привітали. 

«Доброго ранку!» — сонечку сказали,

 сонячний зайчик у долоньки спіймали.

 Сонячний зайчик нас гріє. 

Тепліше стає, настрій чудовий він нам передає,

 і ми побажаємо друзям своїм 

 гарних думок і хорошого дня, 

щоб думка весела, радісна була!

Казка «Три бажання» 

ТРИ БАЖАННЯ

Були собі дуже бідні дід та баба. Ані з'їсти, ані пити — завжди голодні й холодні, працювати вже не могли, бо старі дуже були. Сиділи, сумували, та у віконце позирали, що їм людська ласка принесе. Бо люди на селі були різні: добрі й не дуже, а то й зовсім злі, бо у всіх доля була своя. Хто в ярмі, той плакав, а хто пан, той радів.

Одного разу напросилася якась подорожня жінка до них ночувати. Вони її впустили, чим змогли, нагодували, добрим словом привітали, спати поклали. А вранці вона їм подякувала за хліб-сіль, а тоді й каже, що вона виконає три їхні бажання.

Сіли старі за столом та й думають, що б їм таке загадати, щоб їхнє життя кращим стало. І поки баба думала-гадала, дід, дуже голодний був, сказав:

— Перш за все хочу печеної ковбаси величезний шматок!

Дивляться, аж ось із-за комина величеньке кільце ковбаси спускається, та таке рум'яне, запашне. Баба глянула і позеленіла від злості на таке мізерне дідове бажання. У неї вже на язиці вертілося інше: щоб молодість повернулася, щоб багатими стати, а тут... Не могла бабина душа таке стерпіти.

— А бодай же тобі, діду, тая ковбаса та й до носа приросла! — залементувала баба, запалившись праведним гнівом на дідову необачність.

І ковбаса враз приросла до дідового носа, ніби там і була. Обоє, це побачивши, заніміли. Сидять та й плачуть, не знають, що робити.

— Ще тільки одне бажання маємо, — каже дід крізь сльози, — будемо вже разом загадувати.

— Ну так хай же та ковбаса та від носа відпаде! — сказали, але продовжити не встигли, бо ковбасу як язиком злизало, пропала. А вони, хоч ніколи до цього не сварилися, почали лаятись та докоряти одне одному.

А люди відтоді, чуючи постійну сварку з їхньої хати, обходять її десятою дорогою, бо кому ж охота зі сваркою жити.

1-ша група. Доведіть доцільність бажання діда.

2-га група. Доведіть доцільність бажання баби.

3-тя група. Яких помилок припустилися і баба, і дід?

4-та група. Що необхідно зробити, аби помирити героїв?

Мрії — це частинки нашого життя. Без них важко уявити будні. Вони роблять життя яскравим. Завдяки їм ми робимо неможливе для нас у цей період. У кожної людини — власні мрії. Хтось мріє про друзів, хтось — про хороше майбутнє, про щастя, здоров'я, нову куплену річ тощо...

Мріяти ніколи не пізно — і це чудово наповнюватиме ваше життя яскравими барвами!

КАЗКА ПРО МАЛЕНЬКУ МРІЮ

В одному затишному і красивому містечку народилася Маленька Мрія. Вона була дуже доброзичливою та дружелюбною і, щойно народившись, поспішила до людей. Вона підійшла до першого будинку і постукала. Але їй не відчинили. Вона пішла до наступного — там теж двері були зачинені. Нарешті в наступному будинку їй відчинили і запитали:

— Хто ти?

— Я — Маленька Мрія.

— Але у нас не прийнято мріяти, — відповіли люди і відмовилися впустити до себе Мрію.

У наступному дворі люди запитали її:

— Навіщо ти нам?

— Я спробую зробити ваше життя яскравішим і цікавішим.

— У нас немає на це часу, — відмахнулися ті.

Маленька Мрія посмутніла, ніхто не хотів впустити її до себе додому і подружитися. Вона понурилася і повільно підійшла до останнього дому на вулиці. Зітхнувши, Мрія тихенько постукала. Двері відчинила дитина.

— Ну привіт, Маленька Мріє!

— Ти знаєш, як мене звати? — здивувалася та.

— Звісно! Ба більше, я не могла дочекатися на тебе! — і дитина, взявши Мрію за руку, повела її в будинок. Коли Мрія ввійшла в будинок, вона побачила там Дитинство. Дитинство підійшло до гості та ласкаво промовило:

— Вітаю тебе, Маленька Мріє! Ми чекали на тебе, адже Дитинство та Мрії — завжди поруч. А коли настане час і я піду, не дай Дорослості вигнати тебе з життя цієї дитини. Тоді ти підростеш разом із нею і, можливо, станеш Великою Мрією.

Мрія погодилась. Вона була дуже рада знайти будинок з такими щирими друзями.

Ольга Рапацька