Шановні батьки! Триває 20 тиждень
ТРИ БАЖАННЯ
Були собі дуже бідні дід та баба. Ані з'їсти, ані пити — завжди голодні й холодні, працювати вже не могли, бо старі дуже були. Сиділи, сумували, та у віконце позирали, що їм людська ласка принесе. Бо люди на селі були різні: добрі й не дуже, а то й зовсім злі, бо у всіх доля була своя. Хто в ярмі, той плакав, а хто пан, той радів.
Одного разу напросилася якась подорожня жінка до них ночувати. Вони її впустили, чим змогли, нагодували, добрим словом привітали, спати поклали. А вранці вона їм подякувала за хліб-сіль, а тоді й каже, що вона виконає три їхні бажання.
Сіли старі за столом та й думають, що б їм таке загадати, щоб їхнє життя кращим стало. І поки баба думала-гадала, дід, дуже голодний був, сказав:
— Перш за все хочу печеної ковбаси величезний шматок!
Дивляться, аж ось із-за комина величеньке кільце ковбаси спускається, та таке рум'яне, запашне. Баба глянула і позеленіла від злості на таке мізерне дідове бажання. У неї вже на язиці вертілося інше: щоб молодість повернулася, щоб багатими стати, а тут... Не могла бабина душа таке стерпіти.
— А бодай же тобі, діду, тая ковбаса та й до носа приросла! — залементувала баба, запалившись праведним гнівом на дідову необачність.
І ковбаса враз приросла до дідового носа, ніби там і була. Обоє, це побачивши, заніміли. Сидять та й плачуть, не знають, що робити.
— Ще тільки одне бажання маємо, — каже дід крізь сльози, — будемо вже разом загадувати.
— Ну так хай же та ковбаса та від носа відпаде! — сказали, але продовжити не встигли, бо ковбасу як язиком злизало, пропала. А вони, хоч ніколи до цього не сварилися, почали лаятись та докоряти одне одному.
А люди відтоді, чуючи постійну сварку з їхньої хати, обходять її десятою дорогою, бо кому ж охота зі сваркою жити.
1-ша група. Доведіть доцільність бажання діда.
2-га група. Доведіть доцільність бажання баби.
3-тя група. Яких помилок припустилися і баба, і дід?
4-та група. Що необхідно зробити, аби помирити героїв?
Мрії — це частинки нашого життя. Без них важко уявити будні. Вони роблять життя яскравим. Завдяки їм ми робимо неможливе для нас у цей період. У кожної людини — власні мрії. Хтось мріє про друзів, хтось — про хороше майбутнє, про щастя, здоров'я, нову куплену річ тощо...
Мріяти ніколи не пізно — і це чудово наповнюватиме ваше життя яскравими барвами!
КАЗКА ПРО МАЛЕНЬКУ МРІЮ
В одному затишному і красивому містечку народилася Маленька Мрія. Вона була дуже доброзичливою та дружелюбною і, щойно народившись, поспішила до людей. Вона підійшла до першого будинку і постукала. Але їй не відчинили. Вона пішла до наступного — там теж двері були зачинені. Нарешті в наступному будинку їй відчинили і запитали:
— Хто ти?
— Я — Маленька Мрія.
— Але у нас не прийнято мріяти, — відповіли люди і відмовилися впустити до себе Мрію.
У наступному дворі люди запитали її:
— Навіщо ти нам?
— Я спробую зробити ваше життя яскравішим і цікавішим.
— У нас немає на це часу, — відмахнулися ті.
Маленька Мрія посмутніла, ніхто не хотів впустити її до себе додому і подружитися. Вона понурилася і повільно підійшла до останнього дому на вулиці. Зітхнувши, Мрія тихенько постукала. Двері відчинила дитина.
— Ну привіт, Маленька Мріє!
— Ти знаєш, як мене звати? — здивувалася та.
— Звісно! Ба більше, я не могла дочекатися на тебе! — і дитина, взявши Мрію за руку, повела її в будинок. Коли Мрія ввійшла в будинок, вона побачила там Дитинство. Дитинство підійшло до гості та ласкаво промовило:
— Вітаю тебе, Маленька Мріє! Ми чекали на тебе, адже Дитинство та Мрії — завжди поруч. А коли настане час і я піду, не дай Дорослості вигнати тебе з життя цієї дитини. Тоді ти підростеш разом із нею і, можливо, станеш Великою Мрією.
Мрія погодилась. Вона була дуже рада знайти будинок з такими щирими друзями.
Ольга Рапацька
Немає коментарів:
Дописати коментар