ДОБРОГО ДНЯ, ШАНОВНІ ДІТИ та БАТЬКИ!

Триває 21 навчальний  тиждень

БЕЗ ЧОГО НЕ МОЖНА ЖИТИ

Замислився якось старий ведмідь про життя. Замислився та й запитав ведмедицю:

— На чому життя тримається?

А ведмедиця наїлася свіжої лісової малини, лежить собі в кущах, на сонечку гріється і вухом не веде. Дрімає.

Тоді ведмідь голосніше ревнув:

— Не вдавай із себе глуху! Відповідай, на чому життя тримається.

Позіхнула ведмедиця, перевернулася на інший бік і пробурмотіла крізь сон:

— На їжі життя тримається...

Почула це лисиця та й каже:

— Щира правда. Життя на їжі тримається, на харчах — курятинці, тетерев'ятинці, зайчатинці... Хто що полюбляє, те і їсть. Заєць кору гризе. Білка шишки лущить...

— Ха! — перебив лисицю вовк, який пробігав повз. — Не тільки на їжі життя тримається. Спробуй-но прожити без лігва...

— Чи без нори! — додав кріт.

І дятел ствердив:

— Без житла й сита тварина гине.

Прояснилося в голові у ведмедя. Зрозумів він, що без їжі та без житла погано будь-якому звірові, однак вирішив людей попитати.

Був у нього знайомий селянин.

Розповів ведмідь селянинові все, що йому звірі сказали, й запитав:

— Чи так це?

— Так, — відповів селянин. — Тільки людині цього замало.

— А що їй ще потрібно? — питає клишоногий.

А селянин на те:

— Ти сам, Потаповичу, зметикуй.

Каже і на кожух показує.

Зрозумів ведмідь та й сам собі відказав:

— У мене кожух готовий. На мені росте. А в тебе такого немає.

— Ото ж бо й воно, — надоумлює селянин ведмедя. — Тільки й кожуха мало людині. Сорочка, сіряк та інший одяг теж потрібні. А босій як людині жити? Хоча б личаки треба сплести.

Допізна думали-гадали селянин з ведмедем про це та про багато чого іншого.

У ведмедя навіть голова пухнути почала.

— Годі! — ревнув він. — Не потрібна мені в лісі ця грамота. Я й без неї проживу.

— Так-так, — погодився селянин, — ти проживеш без неї. Тобі, звірові, навіщо багато знати, а людям треба. Бо життя не тільки на їжі, житлі та одязі тримається — воно й ученням міцне, правилами.

Євген Перм'як

ПЕЧИВО

Мама висипала на тарілку печиво. Бабуся весело задзвеніла чашками. Володя й Мишко всілися за стіл.

— Діли по одному, — сказав Мишко.

Хлопці вигребли все печиво на стіл і розклали його на дві купки.

— Порівну? — запитав Володя.

Мишко перевірив очима купки.

— Порівну. Бабусю, налий нам чаю!

Бабуся подала чай. За столом було тихо. Купки печива швидко зменшувались.

— Смачне! Солодке! — говорив Мишко.

— Угу! — відгукнувся з повним ротом Володя.

Мама і бабуся мовчали. Коли все печиво було з'їдено, Володя глибоко видихнув, погладив себе по животі та виліз із-за столу.

Мишко доїв останній шматочок і подивився на маму — вона розмішувала ложечкою непочатий чай. Він поглянув на бабусю — вона жувала скоринку хліба...

Валентина Осєєва

Правила — це набір з багатьох «можна» і «не можна», «це роби» і «цього не роби». Дитині необхідний певний розпорядок дня: прокинутися, вмитися, одягтися, поснідати, почистити зуби і т. ін. Чітка послідовність і повторюваність звичних дій уселяють дитині впевненість, створюють відчуття надійності, захищеності, сприяють гарному настрою. Порядок необхідний для правильного розвитку і подальшого навчання в школі. За відсутності режиму дитині буде важко привчитися до організованості, вона не зможе зосередитися на одному предметі, адже її увага розсіяна і не звикла до чітких рамок.

БЕЗ ЧОГО НЕ МОЖНА ЖИТИ

Замислився якось старий ведмідь про життя. Замислився та й запитав ведмедицю:

— На чому життя тримається?

А ведмедиця наїлася свіжої лісової малини, лежить собі в кущах, на сонечку гріється і вухом не веде. Дрімає.

Тоді ведмідь голосніше ревнув:

— Не вдавай із себе глуху! Відповідай, на чому життя тримається.

Позіхнула ведмедиця, перевернулася на інший бік і пробурмотіла крізь сон:

— На їжі життя тримається...

Почула це лисиця та й каже:

— Щира правда. Життя на їжі тримається, на харчах — курятинці, тетерев'ятинці, зайчатинці... Хто що полюбляє, те і їсть. Заєць кору гризе. Білка шишки лущить...

— Ха! — перебив лисицю вовк, який пробігав повз. — Не тільки на їжі життя тримається. Спробуй-но прожити без лігва...

— Чи без нори! — додав кріт.

І дятел ствердив:

— Без житла й сита тварина гине.

Прояснилося в голові у ведмедя. Зрозумів він, що без їжі та без житла погано будь-якому звірові, однак вирішив людей попитати.

Був у нього знайомий селянин.

Розповів ведмідь селянинові все, що йому звірі сказали, й запитав:

— Чи так це?

— Так, — відповів селянин. — Тільки людині цього замало.

— А що їй ще потрібно? — питає клишоногий.

А селянин на те:

— Ти сам, Потаповичу, зметикуй.

Каже і на кожух показує.

Зрозумів ведмідь та й сам собі відказав:

— У мене кожух готовий. На мені росте. А в тебе такого немає.

— Ото ж бо й воно, — надоумлює селянин ведмедя. — Тільки й кожуха мало людині. Сорочка, сіряк та інший одяг теж потрібні. А босій як людині жити? Хоча б личаки треба сплести.

Допізна думали-гадали селянин з ведмедем про це та про багато чого іншого.

У ведмедя навіть голова пухнути почала.

— Годі! — ревнув він. — Не потрібна мені в лісі ця грамота. Я й без неї проживу.

— Так-так, — погодився селянин, — ти проживеш без неї. Тобі, звірові, навіщо багато знати, а людям треба. Бо життя не тільки на їжі, житлі та одязі тримається — воно й ученням міцне, правилами.

Євген Перм'як